Анекдоти

У чому річ?

— А чому це на мене так усі дивляться? Може, сукня занадто відверта?
— Не знаю, Андрію, не знаю…

Додосліджувався

Американськ­ий соціолог виконував дослідження на тему “Ставлення людей різних національн­остей до чужої власности”. Науковець їздив містами світу, залишав посеред вокзальної зали валізу, ховався й відмічав час. І ось результати­:
У Стокгольмі­ валізу ніхто не взяв.
У Лондоні валізу вкрали через пів години.
У Парижі — за двадцять хвилин.
У Римі — за десять.
У Токіо через п’ять хвилин валізу здали в бюро знахідок.
У Тель-Авіві через три хвилини приїхала поліція, оточила вокзал, перемістила валізу в броньован­ий фургон і повезла за місто підривати.
В Одесі точного результату­ отримати не вийшло, бо поки дослідник дивився на валізу, в нього вкрали годинника.
Останнім у серії став експеримен­т у Багдаді: там разом із валізою викрали й самого американця.­

Інженерне мислення

Малий син підходить до батька-інженера:
— Тату, а що таке “вічність” і що таке “миттєвість”?
— Вічність, синку — це час від початку робітного дня до його завершення. А миттєвість — це чотири тижні відпустки.

Світло в кінці

“Запам’ятай, найстрашніше в цьому світі — світло в кінці тунелю” — каже глиста до свого меншого нащадка.

Велика дівчинка

Іде корова лісом, бачить — на галявині Червона Шапочка. Чи спить, чи знепритомніла… Корова думає: “Напою її молочком, може й оклигає”. Підходить, стає над Шапинкою й, відповідно, дійниці їй у рота сує. Червона Шапочка починає крутитися, і так мляво, не розплющуючи очей:
— Хло-о-опчики… Тільки не всі зразу…

Чоловік — истота ніжна

Приходжу вчора додому, чоловік сидить на дивані, узявшись руками за голову, і в очах такий розпач… Мені аж на душі похололо. Відразу думки лізуть у голову: зрадив? Дідусь помер? Обікрали? Підхожу до нього, сама ледь дихаю, запитую, що, рідний, трапилось? Він кладе голову мені на плече й бурмоче присмертним голосом: “Мене на танках зламали й облікову віджали”. Танки! Та мені все життя перед очима промайнуло!

Що робити?!

Якщо ви втратили свою гідність, зробіть вигляд, що вона не ваша.

Виснажливо

— Ти щось зле виглядаєш зрання!
— Бігав. Багато бігав. А потім — секс.
— Догнав, чи що?

Майже як собаки

Чим політики нагадують собак:
1) Політик, як і собака, добре знає свого хазяїна.
2) Політики, як і собаки, полюбляють збиватися у зграї й висувати ватажків.
3) Завжди кидаються на чужих.
4) Політик, як і собака, схильний затято захищати свою кісточку.
5) Політики, як і собаки, не соромляться, справляючи свої природні потреби.
6) Політик, як і собака, любить гавкати з приводу й без.
7) Що менший політик, то більше вереску.
8) Породисті політики обвішують грудь медалями.

Порядок денний

Чоловік у тролейбусі їде й думає: “Жінка — курва, друзі — покидьки, начальник — дебіл, робота — бридота, життя — лайно…”
За його спиною стоїть янгол, записує до блокнота й думає: “Які дивні бажання, й що прикметно — одні й ті ж щодня! Але ніц не вдієш, треба виконувати…”

І знову утиски!

Прийшов на роботу з намальованими вусами. Жінки з намальованими бровами сказали, що я дебіл…

Неодмінний успіх

Китайський лікар не міг знайти роботу в американських лікарнях, тому вирішив відкрити свою невеличку привітну клініку.
При вході він прилаштував рекламний плакат із надписом: “Лікування за 20$: ми повернемо вам 100$, якщо хвороба не зникне”.
Американський юрист вирішив, що це непогана можливість заробити 100 доларів, і зайшов у клініку. Відбулась така розмова.
Юрист: — Я не відчуваю смаку.
Китаєць: — Сестро, принесіть ліки з коробки №22 і капніть 3 краплі в рот пацієнту.
Юрист: — Тьху! Це ж керосин!
Китаєць: — Вітаю, ваше відчуття смаку повернулось. З вас 20 доларів.
Роздратований юрист розплатився, але повернувся за два дні, щоби отримати свої гроші знову.
Юрист: — Я втратив пам’ять. Нічого не можу згадати.
Китаєць: — Сестро, принесіть ліки з коробки №22 і капніть 3 краплі в рот пацієнту.
Юрист (невдоволено): — Це ж керосин. Ви вже давали його мені, коли я приходив минулого разу.
Китаєць: — Вітаю, ваша пам’ять повернулась. З вас 20 доларів.
Розлючений юрист віддав йому гроші, але знову повернувся за тиждень, щоби спробувати отримати 100 доларів.
Юрист: — Я геть зіпсував собі зір. Майже нічого не бачу.
Китаєць: — На жаль, я не маю ліків від цієї хвороби. Ось, візьміть ваші 100 доларів.
Юрист (утупившись у банкноту): — Але ж це 20 доларів, а не 100!
Китаєць: — Вітаю, ваш зір покращився. З вас 20 доларів.