Анекдоти
Обдарували
Двієчник Петя 1 січня прокинувся з груддю 4 розміру. Через те, що не слід списувати лист до Діда Мороза в своєї старшої сестри.
Така лажа
— Ти чому такий сумний? Ти ж, я чув, нещодавно знову одружився.
— Саме так. Розумієш, ми з дружиною тут поговорили, ну там одне, друге… і виявилось, що я колись уже був із нею одружений…
Друг людини
Ваш найкращий друг — це кіт. Він ніколи не закидатиме вам, що ви жерете в ночі. Він жертиме разом із вами.
Телімпатія
З діялогу чоловіка й дружини, що давно живуть разом:
— Галя, де це хріновина?!
— Ну як де? Ти що забув, чи що? Вона в цьому, як його…
— А-а! Точно…
Антивоєнне
— Як зробити так, щоби не було війни?
— Треба всім добрим об’єднатися й повбивати всіх поганих!
Додатково
Найважливіша для жінки характеристика чоловічого члену — це не довжина, не товщина, і навіть не форма, а чоловік, що хилитається на одному з його кінців…
Подив
Третій день лежу під ялинкою, ніяк не второпаю — невже такий подарунок нікому не потрібний?
Завантажений
Приходить клієнт до психотерапевта:
— Лікарю, допоможіть. Щоночі мені сниться, що я розвантажую вагони з вугіллям. Цілий потяг. Я жахливо зморююсь. Що мені робити?
— Нумо, — великодушно пропонує лікар, — я перейму на себе ваші вагони. Гаразд?
Клієнт радо погоджується, але за тиждень приходить знову:
— Спасибі, лікарю, вагони я більше не розвантажую, але маю нову проблему. Мені сниться, що цілу ніч я займаюсь сексом із шістьма чарівними дівчатами. Я прокидаюсь цілковито виснажений. Може, ви й дівчат візьмете на себе?
— Е, ні, шановний! Мені ще вагони розвантажувати!
Розпродаж
Приходить нувориш у родильний дім, де його дружина щойно родила. До нього виходить медсестра:
— У вас родився хлопчик, 50 см, 3700.
Нувориш, дістаючи гаманець:
— А ти диви, і недорогий!
З рекомендацією
Відділ кадрів.
— Ви маєте рекомендацію з попереднього місця роботи?
— Так, мені саме там і порекомендували пошукати иншу роботу.
Збагатився
Стою я якось в аеропорту, зустрічаю жінку з Італії… Літак затримується, згідно повідомлень, уже години на три, я тихо звірію… Поруч звіріє ще один чоловічок інтелігентного вигляду: окулярики, крисаня, кейсик… Підходить він до мене, весь жметься й просить потримати його кейс пару хвилин, поки він у туалет збігає. Я людина за вдачею добра — погодився, й от стою… Пів години… година… півтори… Я уже не озвірілий — я розлючений…
Нарешті, підхожу до сержантика аеропортового відділу й змальовую йому ситуяцію з кейсом. Він просить мене пройти з ним. Приходимо в опорний пункт, починаємо оформляти кейс, протокол, як належить, мої паспортні дані, опис ситуяції… Нарешті дійшли до опису вмісту кейсу… Відкриваємо… Мама моя рідна! Щоб я здох! Кейс до самого верху напакований великими евро-банкнотами в банківських упаковках!
Я ледь бороду свою одним ковтком не зжер від розуміння того, що це я собі не привласнив! Відчуваю себе останнім лохом, немає сил навіть лаятись на себе! Дивлюся, а люди в формі протокольчик тихенько зібгали й сором’язливо так переглядаються між собою й кейсом… І тут їх як укурвило, кинулись вони до кейсу й но собі пачки ці розпихати в усі кишені, а я стою слину ковтаю…
Але сержантик зглянувся й каже: — Чого стоїш, годувальник ти наш!? Собі набирай, що ж ми, зовсім уже?!
Кинувся я до кейсу, забув, як мене звати, й почав також набирати собі бабки… набираю, набираю, набираю, набираю…
Прокидаюсь — уся ковдра в труси заправлена…
Амністія капіталу
Оголошення на дверях воєнкомата: “У зв’язку з недавніми терористичними актами й потребою зміцнення обороноздатності країни всі перед цим дані хабарі вважати недійсними!”