Анекдоти
Покидьок
Приходить хлопець до великого майстра бойових мистецтв і каже:
— О, великий майстре, станьте моїм учителем!
— Щоб стати моїм учнем ти мусиш натренувати волю… іди й повертайся за два роки!
Минуло два роки. Знову приходить він до майстра:
— О, великий майстре, я два роки тренував свою волю, станьте моїм учителем!
— Щоби стати моїм учнем, ти мусиш набратися терпіння… Іди й повертайся за п’ять років!
Минуло п’ять років.
— О, великий майстре, я п’ять років набирався терпіння, станьте моїм учителем!
— Щоби стати моїм учнем, ти мусиш навчитися зависати в повітрі на висоті п’ять метрів… іди й повертайся за десять років!
Минуло десять років.
— О, великий майстре, станьте моїм учителем, я десять років тренувався зависати в повітрі на висоті п’ять метрів і спромігся зробити це!
— От лайно!
Почула
— Алло, Петре, що тобі сьогодні приготувати на вечерю?
— Устриць у нормандському соусі, Натусю!
— На що ж, пельмені то пельмені…
Вичислив
Двох дуже п’яних шотландців спровадили до поліційної дільниці.
Офіцер (суворо):
— Де третій?
Шотландці (з п’яним нахабством):
— Який іще третій?!
— Ви ж не будете стверджувати, що ви так напились на свої гроші?!
Утилізація
На уроці історії:
— Вовачко, скажи нам, як шляхетні лицарі поводились із переможеними противниками?
— Вони здавали їх на брухт!
Тільки до 50 років
— Кажуть, що ви маєте дар пророцтва. Скажіть, як складеться моє життя з фінансової точки зору?
— О! До п’ятдесяти років ви потерпатимете від браку грошей.
— А потім?
— А потім — звикнете.
Не з того кінця
У зоопарку:
— Дівчино, не треба так наполегливо годувати бегемота морозивом, у нього голова з иншого боку…
Продовження!
В одеському автобусі їде жінка й розмовляє мобілою: “…І ти собі уявляєш, Софочко, захожу я до нашої спальні, а він із сусідкою там перекидаються на нашому ліжку. Ну я навшпиньки прокралася на кухню, взяла… Ой, Софочко, моя зупинка, я в шість із роботи поїду й дорозповім.”
Шоста вечора. Та ж жінка сідає в автобус, а в автобусі всі ті ж обличчя сидять. Тут застрибає задиханий чоловік, ледь переводить подих: “Я не запізнився?” Дивиться на жінку й каже: “Ну, шо втупилася? Дзвони Софочці.”
Собака Барабака
Тбілісі. Центральний базар. У самому центрі базару стоїть типовий горець у папасі, бурці, із ґирлиґою. Перед ним дзиґлик, на якому сидить маленький собачка з дуже сумними очима й великими губами. Підходить покупець, такий же горець.
— Скільки коштує?
— 1500 евро!
— Навіщо так дорого?! Цей собака навіть на собаку не схожий!
— Це Собака-Барабака! Він один цілу отару може вартувати!
— Презентацію робиш?
— Приходь увечері в гори, побачиш!
Вечір. Гори. Двоє грузинів сховались. Пасеться отара. На здоровому камені сидить маленький собачка з дуже сумними очима й великими губами. З гір підтюпцем спускається зграя вовків. Попереду біжить бувалий ватажок, найостанніший — цуцик, вперше на полюванні. Раптом ватажок розвертається й командує:
— Стояти! Всі назад! Там Собака-Барабака!
Усі вовки розвертаються й, із іще більшою швидкістю, біжать назад у гори. Останній — цуцик. На бігу засапуючись кричить до вовка, що біжить поруч:
— Гей! Біджьо! Навіщо тікаємо?! Зараз підбіжимо, усю отару переріжемо, а цей собака буде нас усіх цілу ніч у дупи цілувати!
— Вах! Ти собі не уявляєш, які в нього холодні губи!
Підступи цивілізації
Блін! За спроби попрацювати, знову був виявлений Інтернет.
План на життя
Учителька запитує дітей:
— Ким ви хочете бути, коли станете дорослими?
Вовочка й відповідає:
— Я хочу бути дебілом.
Здивована вчителька:
— Вовочко, а це ще чому?
— Бо коли ми з татом гуляємо, він усе каже: “Поглянь на того дебіла, яка в нього машина; поглянь на того дебіла, який у нього будинок…”
Пекло не страшне
Архангел Петро поправляє окуляри й неквапливо переглядає особову справу українця:
— Ну, кажи сам: жінці зраджував?
— Та як вам сказати…
— Угу, ясно. З податками махлював?
— Не те, щоб дуже, але…
— Угу, теж ясно.
І так — за всіма пунктами. Хто без гріха?
— Отже так, може ти не така вже й погана людина, але ж грішник. Того обманув, цьому не допоміг… Я б і радий тобі допомогти, але не бачу жодного аргументу, щоби тебе відмазати перед начальством. Присуджую тебе до пекла.
Тут таки влітають чорні янголи, беруть дядька попід руки й ведуть до пекла.
Йдуть довжелезним коридором, а в усі боки — двері, двері… З кожної чути страшні крики, стогін, дим, іскри, з-під дверей витікає розплавлена смола й сірка. На кожній двері своя табличка: “Американці”, “Французи”, “Німці”…
Доводять дядьку до дверей із написом “Українці”.
— Ну, щасливо тобі залишатися, грішнику, — і заштовхують його до дверей із вигуком: “Приймайте новенького!”
Заходить дядько, з острахом озираючись. Спекотно. Але ж — он якесь поле, на ньому трактор, поруч — доглянуті мазанки стоять, ось стежинка вимощена каменем, ось вишневий садок, он ставочок і рибак на човнику, на горизонті — лісочок, за лісом мегаполіс якийсь височіє з хмарочосами…
Тут до нього під’їздить якийсь місцевий і каже:
— Що, новенький? Та ти не тремти! Ось тобі шолом, сідай, підкину до житла.
Дядько здивований:
— Скажіть, а оце все навколо — це пекло?!
— Ех, друже. То ти не бачив, шо тут 60 років тому було!
Усе правда
На роздоріжжі стоїть чоловік і запитує в иншого, що проїздить на підводі:
— Далеко до Стрия?
— Та ні, поруч.
— То я сяду?
— Сідайте…
Їдуть пів години, годину, другу. Чоловік знову запитує:
— Далеко до Стрия?
— О, тепер уже далеко!